Із 12 -тирічного віку в Жанни Борщ із Горохівщини почалися проблеми зі здоров'ям. Важка хвороба міопатія – відмирання м'язів, прикула жінку до інвалідного візка. Але в її очах не згас запальний вогник. Зараз пані Жанна активно втілює в життя свою давню мрію - всю енергію та час спрямовує на створення притулку для інвалідів. Інформує ТРК «Аверс».


Більше 20 –ти років - у візку. Та пані Жанна не нарікає на важку ношу, а свято вірить у Бога, а ще в людську доброту. Кілька років тому благодійний фонд дав жінці в користування будинок у її рідному селі Бистровиця Горохівського району. Саме тут вона й хоче втілити в життя свою давню мрію - створити притулок для інвалідів. Будинок потребує ремонту. Не встаючи з візка, взялася за роботу самотужки. Почала із внутрішніх робіт.


Жінка розповіла: «В мене тут пішло десь 25 тисяч, щоб і підключити та за роботу. Я роблю все власним коштом,  взяла кредит. Взяла влітку, за зиму думаю розрахуюся».
 


Жанна Борщ каже, що самій їй дуже важко, тому просить відгукнутися небайдужих. Як кажуть у народі «З миру по нитці буде бідному й сорочка».
 


Жанна Борщ: «Я не кажу, щоб мені хтось дав гроші, може хтось цеглу дасть , можливо хтось відсів, можливо хтось на дах бляху, можливо хтось цемент, пісок. Це не є така дорога річ».
 


Каже: зверталася й до місцевої влади, а тепер хоче, щоб і новообрана подивилася в її бік і допомога зробити спільну добру справу на місцевому рівні. Долає не один кілометр битим шляхом із притулку до рідної хати. Цією дорогою вже й автобуси не їздять.
 


Жанна Борщ: «То мабуть вже третя влада помінялася, чи четверта. Влада міняється, а все як було так лишається. Та дорога як побита була так і є, в моєму власному будинку як обіцяли зробити, зробили кошторис, що в моєму будинку зробити ремонт треба 100 тисяч, що пандос зробили сказали 10 тисяч. Можливо можновладцям цікаво подивитися як живуть, в трущоби приїхати і забратися. Мої сестри казали, скільки ти тих екскурсій будеш возити, всерівно ніхто й нічого, я й сама бачу. А сільський голова нічого. Сільський голова мені тільки нічого не мішає, а то дуже важно, якщо хтось не може допомогти но не мішає шось робити. Може якийсь депутат не піде в баню лишній раз, не піде в ресторан, а купить мені того цементу чи привезе машину цегли. То я йому дуже подякую. Ну повірте, шо є Бог на небі. Я всім депутатам кажу, що він є на небі і він за тим всім дивиться і коли депутат туди до нього прийде і скаже: Боже я ж так робив, то він скаже, що ти робив? Тобі й там всьо заплатили».


Зараз пані Жанна живе в питулку в селі Скобелка, що при церкві. Розповідає: тут є всі умови для проживання. Саме такі мріє створити й у своєму рідньому селі Бистровиця. Щоб себе обслуговувати, для обмежених людей дуже важливо мати автоматизовану техніку. Щоб будинок не стояв пусткою, жінка поселила сюди сім'ю втікачів із Сходу України. Жінка, яка втратила свою надійну підтримку та опору – рідного брата, якого називала своїми руками й ногами, навчилася жити втретє - радіти сонцю і життю та допомагає іншим. Зізнається: найгірше для людей коли жаліються на життя: «Я в калясці. Багато людей, що не в калясці марнують своє життя: алкоголь наркотики та й якшо не наркотики і не алкоголь, то сидять плачуться, все їм погано все їм не так і просто: лєнь, лєнь в людей».


Не будьмо лінивими та байдужими. Щоб ці люди відчули себе несамотніми, подаруйте їм часточку тепла, допоможіть. Як відомо, добро вертається сторицею.


Світлана Васільєва

Інформація про нас


Інформація про емітент

Інформація про конвертацію
Інформація про власність